Загадкове і явно передчасне зникнення Станіслава Перфецького з видимих обріїв‚ яке сталося на початку березня минулого року у Венеції‚ на жаль‚ не сколихнуло глибин теперішнього нашого суспільства. Не сколихнуло й поверхонь його - за винятком кількох принагідних речень у телевізійних новинах та однієї-двох заміток у бульварних листках на зразок "Никогда не ездите в Венецию‚ панове украинские поэтьі!" ("Базар-вокзал" за 8 квітня та "Киевские дела" за 10 квітня того ж таки року)‚ сама лише львівська "Ідея ХХІ" відгукнулася на цю подію (антиподію?) ширшим коментарем‚ який за своєю цілком неприховуваною патетикою більше тяжіє до некролога.

Ані дипломатичні‚ ані особливі правоохоронні чи силові служби нашої держави з цього приводу‚ здається‚ не інтервеніювали. Італійські ж органи внутрішніх справ задовольнилися спокоєм української сторони і непереконливою речовою наявністю‚ зібраною після зникнення Перфецького в його готельному номері. Було пропрацьовано (з усією можливою недбалістю) дві паралельні версії - вбивства і самовбивства‚ з чого так і не розвинулася третя - спільна - лінія: самовбивство‚ вимушене ззовні.

Проаналізувавши цілий ряд полишених самим Перфецьким свідчень (надиктовані аудіо касети‚ записники‚ комп’ютерні дискети тощо) і цілковито не зважаючи на відсутність головного corpus delicti [Речовий доказ (латин.). - Тут і далі примітки Видавця] а саме поетового тіла‚ яке досвідчені венеційські водолази протягом тижня даремно шукали у темнотах Великого Каналу‚ розслідування було легковажно завершене.

Проникливо-настроєва стаття під заголовком "Чао‚ Перфецький?!" з’явилася на шпальтах "Ідеї ХХІ" напрочуд оперативно - вже 21 березня. Підписана до того часу не знаним читачеві прізвищем "Білинкевич" (яке‚ гадаю‚ безумовно мусить бути псевдонімом)‚ ця річ явила собою майже хворобливу жанрову суміш. Однак не можу втриматися від спокуси надрукувати її тут повністю - з усіма позитивами й негативами‚ зберігаючи навіть не завжди коректний правопис і слововжиток. Вважаю‚ це значно допоможе нам у приборканні подальшої лавини текстів‚ що їх містить у собі ця напівсенсаційна книжка.

"ЧАО‚ ПЕРФЕЦЬКИЙ..?!

Рано-вранці 11 березня з вікна свого номера у венеційському готелі "Білий лев" викинувся у вічність вод Великого Каналу добре знаний у Львові український поет і культуролог молодшої ґенерації‚ уродженець міста Чортополя Стас Перфецький. Він не взяв із собою т у д и майже нічого‚ залишивши на письмовому столі навіть окуляри‚ а на підточеному шашелем і цвіллю підвіконні розчахнутої в невідоме брами вікна - черевики‚ повернуті носаками "до виходу". Чи довідаємось‚ які були його останні слова?..

Стах був завше усміхнений‚ мов японець. Ми знали його лагідним і нерідко сумовитим‚ відкритим у всьому най-поверховішому і в той же час наглухо замкнутим у найсуттєвішому. Колись мені пощастило: я був його шкільним товаришем‚ і він завжди пам’ятав про це.

Стах приїхав до Львова зеленим юнаком‚ щоб завоювати його. Зараз можу сказати з усією певністю: йому це вдалося. Він чудово знав безліч мов - англійську‚ німецьку. Він мав безліч облич і безліч імен. У колах новітньої богемної спільноти його кликано не тільки Перфецьким‚ Йона Риб‚ Карп Любанський‚ Сом Рахманський‚ Перчило‚ Сильний Перець‚ Антипод‚ Бімбер Бібамус‚ П’єр Долинський‚ Камаль Манхмаль‚ Йоган Коган‚ а ще - Глюк‚ Блюм‚ Врубль і Штрудль... І це - далеко не повний перелік.

Він постійно ризикував - майном‚ талантом‚ життям. Майже всі його акції‚ ці ескапади зухвалості‚ виконувані привселюдно‚ в оточенні телевізій та відеопіратів‚ обіцяли повний провал‚ однак завершувались повним тріюмфом. Чого тільки варте моторошно-солодке "Воскресіння Варвари Лянґиш"‚ виконане за значної спонсорської допомоги опівночі перед однією з напіврозвалених гробниць Личаківського цвинтаря‚ коли з дванадцятьох картонних веж було випущено в дощові львівські небеса безліч голубів‚ повітряних куль‚ презервативів‚ ворон і поетичних метафор?! (Наша газета свого часу вмістила репортаж про цю неоднозначну подію. - Ред.). Або незабутній політ над дахами і площами‚ безстрашно початий з Високого Замку - "Молодий Поет у Кігтях Дельтапланериста"?!

Він не тільки декламував‚ Стах Перфецький. Він грав і співав - з рок-групами‚ симфонічними квартетами‚ вуличними джазистами‚ хорами і оркестрами (ораторія "Невольничі ночі")‚ з перуанськими мандрівними музикантами й збоїщанськими циганами та вірменами‚ з чортопільськими дримбарями‚ що їх одного разу привіз до Львова просто з полонин трьома військовими гелікоптерами‚ а також із Елтоном Джоном‚ який того року інкогніто побував у нашому місті. Стас володів майже всіма музичними інструментами‚ але найдосконаліше грав на наших душах - на цих‚ геть невидимих неозброєним оком струнах своїх шанувальників та недругів...

Однак про недругів - ані слова.

Іноді він надовго зникав. І всі знали: це пишуться нові поезії‚ це виношуються нові ідеї‚ це прогірклий кисень буття б’є йому в груди - аж до вічного спазму. Куди він зникав? У карпатські ліси‚ в аравійські пустелі? Може‚ лаштував собі дивні вологі гнізда зі старих манускриптів і дамських панчіх на недосліджених львівських горищах? А зараз‚ куди він зник зараз?

Він був планетою‚ і навколо нього оберталося сорок супутників‚ він був зіркою. Іноді - самотньою зіркою. Надто ж - коли залишався без грошей. Сам-один у нашому великому байдужому місті.

Він покинув це місто - як нині з’ясувалось‚ назавше -ранньої осени 92-го року‚ влаштувавши на залізничному вокзалі прощальну акцію "Дванадцять найкращих коханок". І кожній з них залишив щось від себе‚ якусь частку‚ а kind of magic [Різновид чарів(англ.)]. Комусь дістався найновіший зшиток поезій‚ комусь -передвоєнна гу6на гармоніка‚ з якою ходив у бій невідомий солдат вермахту‚ комусь іще - гіпсовий факсимільний зліпок його члена. Він‚ Перфецький‚ любив дарувати. Свої предмети‚ думки‚ образи‚ тіло і душу. Ми й самі не помічали‚ як ходимо‚ ним обдаровані. Аж поки його не стало.

У той кучерявий ранок‚ як написав наш інший великий поет‚ "голосило дванадцять найкращих коxанок". Як завше усміхнений і короткозорий‚ Стах Перфецький махав рукою з підніжки повільно віддаляючогося вагона. Але поїзд за номером 75, як виявилося‚ не йшов за наперед визначеним маршрутом Львів - Перемишль. Він повіз нашого Стаха не до сусіднього польського міста‚ а в... НІКУДИ.

Що ти робив‚ Друже‚ між тією ранньою осінню та наступною ранньою весною‚ коли надумав‚ нас не спитавши‚ звести всі порахунки з життям у просяклій солоними випарами та багатовіковою культурою Венеції? І як називалася твоя остання мистецька акція - вільне падіння з готельного вікна? Дай одвіт. Не дає одвіту!

Що залишилося? Деякі підсумки‚ деякі спогади. Поетичні книжки‚ що немов камені‚ вилітали з його душевної паші (тут‚ безумовно‚ коректорська помилка: замість "пащі" мало би бути "пращі". - Ю. А.). Ось вони‚ в порядку видавання: "Астрологія для лохів" (Львів - Чортопіль‚ 1989), "Пограбування в готелі "Жорж" (Львів‚ 1990), "Вигране" (Львів - Париж - Мюнхен‚ 1990), "Будьмо уважні" (Львів‚ 1991)‚ "Життя як смерть" (Нью-Йорк - Тернопіль‚ 1992).

Літературна есеїстика‚ поширювана переважно в самвидаві: "Конкретне чтиво" (1991), "Будування будуару" (1992).

Найголосніші акції (з яких не всі задокументовані - наша вічна розхристаність! - і мають чітку прив’язаність до дат): "Стрийський парк юрського періоду"‚ "Любов до трьох арлекінок"‚ “Воскресіння Варвари Лянґиш"‚ "Приїзд найяснішого цісаря Франца Йосифа 1 до Львова влітку 1855р."‚ "Молодий Поет у Кігтях Дельтапланериста"‚ "Ювілейний банкет в Анатомічному театрі"‚ "Пожирання Великої Риби".

Що ще?..

Пригляньмося знову до знимки. Ледь усміхнений‚ дещо іронічний‚ проте лагідний‚ у неприродно відстовбурченому навсібіч фраці‚ Стас колюче просвердлює нас крізь монокль своїм лівим оком. Праве око дивиться тепло і доброзичливо‚ струменіє любов’ю. Чи не тому‚ що майже нічого не бачив без окулярів? А може‚ навпаки - саме тому‚ що в с е бачив. І зараз бачить у с е. 3 в і д т і л я.

Р. S. Як стало відомо експертам редакції з достатньо добре поінформованих джерел‚ зникнення (самовбивство?) Стаса Перфецького було зауважено наступного ранку після його дня народження‚ що за іронією долі завжди випадав на 10 березня. Того дня йому саме виповнилося... А втім‚ це не має значення".

Ось така публікація в "Ідеї ХХ1". Слід гадати‚ головний редактор мусив одразу ж по її видрукуванні зіткнутися з поважними неприємностями‚ оскільки вже в наступному номері‚ від 28 березня‚ вміщено дрібнесенько набрану і запроторену в нижній кутик сторінки редакційну собачку: "Усі чутки та інсинуації‚ пов’язані з іменем такого собі Ст. Перфецького‚ редакція наперед відкидає та спростовує. Просимо шановних читачів більше не звертатися з цього приводу".

Упродовж кількох років я напружено стежив за становленням цього непересічного суб’єкта‚ часами брав участь в його акціях та провокаціях і‚ щиро кажучи‚ не міг його не полюбити.

Користуючись деякими своїми знайомствами в сусідніх європейських країнах‚ я зумів призбирати певні відомості про Стахову діяльність того таємничого періоду‚ що його‚ не без дешевих красивостей‚ автор статті в "Ідеї ХХІ" розташував "між тією ранньою осінню та наступною ранньою весною". Факти‚ до яких я тут хочу вдатися‚ це здебільшого пресові відгуки‚ свідчення очевидців‚ поштові листівки‚ програмки‚ афіші тощо. Усьому цьому слід вірити з якнайпильнішою обережністю‚ але все-таки вірити.

Графоманськи оспіваний Білинкевичем (хе-хе) поїзд ч. 75 таки прийшов того дня до Перемишля‚ і Перфецький висів з нього. Стверджую це‚ бо вже через три дні‚ в неділю‚ 20 вересня‚ відбувся виступ Стаса Перфецького перед українською громадою міста. Численні слухачі (загальною кількістю 37), по закінченні Служби Божої в місцевій греко-католицькій церкві (колишній гарнізонний костел)‚ потрапили на зустріч із (як звітує про цю подію часопис українців Польщі "Відрижка") "славним гостем з Левового міста і його поетичною музою)". Крім кількох найновіших і цілком не зрозумілих присутнім віршів. Перфецький виконав пару акробатичних етюдів‚ а також відповів на запитання про ситуацію в Україні. 3 усієї програми найбільшим успіхом користувались акробатичні етюди‚ зокрема ходіння на руках. Що стосується музи‚ то нею могла бути Ева‚ студентка астрофізики‚ варшав’янка‚ вар’ятка і давня Стахова приятелька.

Увесь подальший шлях Перфецького‚ майже до дрібниць відстежений мною‚ являє собою вперте‚ невпинне і непомильне просування на Захід з його ніжним і зосередженим присмерком. Мигочуть ніби в калейдоскопі вогні міст‚ площ‚ мостів‚ соборні вежі та університетські брами‚ сумнівні пивниці‚ нічліжки для венериків і п’ятизіркові готелі. Як вдавалося йому перетинати кордони? Про це знаю мало. Але - що впадає у вічі - жодного кроку на Схід! Це - наче виконання якоїсь величезної місії, що про її глибинний сенс відомо лише десь т а м‚ на недосяжних і холодних стратегічних вершинах.

Наступним після Перемишля був Краків - місто‚ достатньо привчене історією до своєрідностей і дивакування. Перфецький‚ він же Йона Риб‚ почувся в ньому як риба у вод. Спочатку прочитав для п’яти сотень студентів Ягеллонського університету свою вкрай загерметизовану‚ але блискучу лекиію про квантитативно-квалітативні системи віршування. 3 інших джерел‚ щоправда‚ випливає‚ ніби студентів‚ які слухали цю феєричну лекцію (текст її не знайдений досьогодні)‚ було не п’ятсот‚ а тринадцять. У будь-якому разі виступ мав настільки незаперечний успіх‚ що Перфецький захотів пожити у Кракові ще якийсь час. Заручившися підтримкою двох-трьох місцевих хуліганів і майже криміногенів‚ він упродовж кількох подальших днів та ночей вакханалізував околиці Ринку та прилеглих жидівських кварталів‚ назвавши цю ризиковану затію "Татарин у місті. Сцени з історії Кракова". Наслідком акції стало розбиття чотирьох вітрин на Флоріянській‚ дві стихійні бійки на Святоянській та Францішканській‚ нічне читання найконтроверсійніших уривків із Шевченкової поеми "Гайдамаки" під пам’ятником Міцкевичу‚ а також ціла фіра порожніх пляшок з-під ялівцівки‚ горіхівки‚ перцівки‚ цитринівки‚ шафранівки‚ пива "0коцім" та інших слов’янських напоїв‚ якими Перфецький‚ він же Бімбер Бібамус‚ заливав себе і своїх безіменних приятелів‚ не обминаючи при цьому жодного зустрічного краків’янина. Завершення акції відбувалося вже на поліційному постерунку‚ де‚ пояснюючи свої екзотичні дії‚ Перфецький міг запевнити лише в одному: за його ж таки припущеннями‚ в нього було вселився дух леґендарного татарського вершника‚ який за часів пізнього середньовіччя пострілом із лука на півноті обірвав життя пильного сурмаря з Мар’яцької вежі. Поліціянтів міста Кракова ця версія не надто переконувала‚ тож справа рухалася‚ здається‚ до суду‚ аж поки одного дня в невідомий спосіб і цілком безслідно Перфецькому (він же Карп Любанський) не вдалося вислизнути з-за ґрат і‚ відчайдушно працюючи плавниками‚ розчинитися в непролазних безвістях.

Зализуючи рани і повертаючись до себе із проваль цілковитого нервового виснаження‚ Стах зупиняється на один-два тижні в невеличкому гірському монастирі братів редемптористів поблизу польсько - словацького кордону‚ Настоятелем обителі був такий собі отець Ремігіюш‚ у недавньому минулому виключений із Львівської політехніки за створення відразу трьох різноспрямованих таємних гуртків‚ Перфецький віддалено знав його ще зі Львова (спільна участь у протестаціях 90-го р.)‚ але щойно тут‚ у сумирній оселі посеред жовтневого татранського пралісу‚ вони зійшлися духом і міцно потоваришували‚ марнуючи дні в благочинності‚ спокої душевнім‚ латинських та крішнаїтських співах‚ медитаціях‚ збиранні пізніх суниць‚ а також у негомінких розмовах про бджільництво і сироварництво.

Хоч би як там було‚ але зиму того року Перфецький зустрічає вже у Празі‚ куди дістався перевдягнутий жінкою і з підробленим пашпортом. Щоправда‚ вся ця тайняцька атрибутика виглядає не зовсім доречно‚ адже на той час Прага вже давно з нетерпінням і поважним запрошенням чекала його: в Центрально-Європейському університеті він мав прочитати курс під загальною назвою "0дкровення на запльованих маргінесаx". Перша з лекцій виявилася для скептично попервах налаштованих слухачів просто-таки потрясінням. Перфецький святкував цю маленьку перемогу з упоїнням‚ протягом двох подальших тижнів не вилазячи із крикливої та смердючої пиварні "Dachovy posranec" [Голуб (чеськ.)] десь на Жижкові. Туди й приїздили‚ аби тільки на нього глянути‚ всілякі видатні чехи на кшталт Вацлава Гавела чи Еґона Бонді‚ Стах Перфецький‚ він же Йоган Коган‚ дивував їх своєю дотепністю та прямодушністю‚ а крім того‚ навчив усіх жижковських пияків кількох українських пісень і тосту "Будьмо!".

Проте‚ коли через два тижні в університетських стінах пролунала вже друга лекція з циклу "0дкровення на запльованих марґінесах"‚ реакція переповненої всіляким набродом зали виявилася значно стриманішою. Це‚ однак‚ не послужило для Перфецького пересторогою‚ і через день він самозабутньо (щоб не сказати "самовпевнено") зважився на третю лекцію‚ хоча й сам достеменно не знав‚ про що має казати. Покарання прийшло з абсолютною невідворотністю: вже після четвертого виголошеного Стахом речення в нього‚ під свист і гулюкання‚ полетіли гнилі помідори і лайливі слова різними європейськими мовами. Більше ніщо не затримувало його в Празі.

На Різдво він‚ Камаль Махмаль‚ опинився‚ таким чином‚ у Берліні‚ куди‚ безумовно‚ мусив дістатися через Дрезден. Але чи робив зупинку у Дрездені‚ невідомо й нині. Берлін заскочив його безмежною кількістю лампіонів‚ розвішених на голих деревах‚ і не меншою - дебелих повій у ботфортах та з нагайками в руках‚ які з наростанням сутінків повністю перебирали контролю над усіма ходами й виходами в околицях площі Савіньї та й решти Шарльоттенбургу. Стас проте не піддався їхнім надто прозорим натякам на пестощі‚ тим часом зігрівши собі місце в недорогій лівацькій рестораційці "Теrzо топdо"["Третій світ"(італ.)]‚ утримуваній зевсоподібним греком Костасом і обслуговуваній безліччю молодих грекинь‚ кожна з яких кимось доводилася господареві. До однієї з них - слід визнати‚ найвродливішої‚ з такими високими грудьми‚ що дух забивало від самого тільки їх споглядання‚ Зої‚ Стах Перфецький‚ він же Перчило‚ прикипів чимось дуже подібним на кохання‚ Годинами просиджуючи за своїм столиком у пропахлій вином та маріхуаною півтемряві "Третього світу"‚ він‚ наче голодний кіт‚ зустрічав і проводжав зажуреним короткозорим поглядом кожну з’яву преслічної діонісійки‚ яка‚ натомість‚ залишалася до нього сливе байдужою‚ іноді‚ щоправда‚ підносячи келих дармового червоного іміґлікоса. Стах чимраз глибше занурювався в меланхолійне заціпеніння‚ дедалі більше переконуючись у своїй цілковитій непотрібності нікому на цім світі. Часами до нього підсідав господар закладу Костас і‚ все чудово розуміючи‚ наче з долоні читаючи‚ радив усе-таки забути про Зою‚ котра скоро має вирушити додому‚ до Греції‚ де за право стати її чоловіком нині змагаються аж два наречені. Старий грек співчував Перфецькому‚ але попереджував‚ що на випадок чого той‚ за давнім звичаєм усіх південних народів, буде кастрований. Перфецький дякував йому і пропонував заспівати що-небудь удвох.

І в цю нестерпну годину життя‚ коли вимучений безсоннями та Зоїними очима Перфецький почав було собі замислюватися над пропозиціями вуличного жіноцтва у ботфортах‚ його знайшло запрошення з Мюнхена. Хтось Невидимий дбав про нього‚ розправивши крила і щоразу влаштовуючи новий рятівний поворот. Із запрошення випливало‚ що певна установа меценатського ґатунку дуже хоче бачити його своїм стипендіятом‚ тож пропонує повне забезпечення тривалістю у три місяці з житлом неподалік Мюнхєна‚ зовсім поруч із Альпами‚ schone Umgebung [Гарні околиці (нім.)] ‚ п’ятсотлітня традиція пива‚ замерзле озеро‚ гарячі ванни‚ зачаровані лебеді‚ поштівки в усі куточки світу‚ камінна зала‚ свічки‚ мармелад‚ інкрустований клавесин для вправляння в добре темперованіи музиці‚ чуйний догляд‚ bayrische Spezialitaten [Страви баварськоі кухні (нім.)], рідкісні породи дерев‚ паркові скульптури‚ господиня в очіпку й гетрах‚ неосяжні копиці‚ пташине молоко‚ свіжі яйця‚ білі сідниці пагорбів‚ Kirche‚ Kinder‚ Kuche‚ все золото світу‚ порцеляна‚ майоліка‚ токати і фуги‚ сонети й октави‚ музеї‚ музеї‚ музеї‚ музеї‚ ja-ja‚ еіпе gute ІDee‚ jo-jo‚ еіпе Starnberger See‚ ипd eine feine Blechmusik, und meine kleine Nachtbumsik, und Hofbrauhaus, und Nazis-raus, und besser ist, dass es Munchen gigt - mit Franzl und Platzl und Kindl und Rudl - willkommen am Stachus, Herr Stach, lieber Strudl! ... [Не надто змістовний‚ але ритмізований і заримований набір німецьких слів висловів‚ запозичений Видавцем із поштової картки‚ написаної Перфецьким дорогою з Берліна до Мюнхена.]

Я висуваю відразу дві версії. А втім‚ кожен із Вас‚ шановне читацтво‚ має право на свою власну. Чи на декілька своїх власних версій. Не квапмося з ними.

Нумерація кожного з публікованих документів‚ позначена мною у правому верхньому куті‚ належить‚ ясна річ‚ мені‚ оскільки й послідовність публікування документів запропонована мною. Цікаво‚ наскільки і н ш о ю може бути ця послідовність?