| |
|
Юрий ИЗДРИК ПРО МУДАКІВ
(фрагмент роману “Воццек”)
“Послухай, та він же мудак, чуєш,
просто мудак він був разом із своїм песеням. З
таких, як він, тільки мудаки і виростають. Мені
його анітрохи не шкода. Ти думаєш, він би
змінився, якби виріс? Чорта з два. Я цих мудаків
знаю напам’ять. Я їх за кілометр впізнаю. Я їх уже
стільки бачив — просто з душі верне. Ох, брате, як
я ненавиджу цю сволоту!
Для мудака немає більшої розваги, як
побачити, що хтось спіткнувся і упав, або комусь
на голову крапнула ворона, або хтось сів на свіжо
пофарбовану лавку чи вступив у калюжу. Мудак —
він різний, але завжди мудак. Він старанно
відригуватиме після обіду, знаючи, що ти терпіти
цього не можеш, і весело реготатиме, якщо
помітить на твоєму обличчі гримасу відрази. В
поетичній задумі він копирсатиме пазурі
гребінцем, вуха — сірником, а для профілактики
зубів використає ножиці, спеціально виплеканий
жовтий ніготь мізинця, скріпку або англійську
булавку. В пубертатний період він безперервно й
ненастанно видушує вугрі перед дзеркалом, а в сезон парування
продовжує вправлятися на своїй самиці, при чому
полюбляє робити це в людних місцях, скажімо, на
пляжі. Якщо мудаків збирається декілька, вони
п’ють пиво з трилітрового слоїка, до посиніння
розписують пулю, а потім влаштовують чемпіонат з
гучного газовипускання чи каліграфії напісу.
Однак, не зважаючи на каліграфічні здібності,
мудак ніколи не може влучити ні в унітаз, ні в
пісуар, не кажучи вже про отвір стільчака. Зате
він залюбки буде лляти в умивальник. Ті ж
раритетні види мудаків, яких природа відзначила
прицільністю, ніколи не спускають по собі води,
завершуючи акт випорожнення розлізлою крапкою
укинутого в жовту калюжу недопалка.
В їдальнях і кафе мудак не може
подолати шлях до каси без того, щоб не випити
відразу свій компот або не почати напихатися
солодким коржиком, не чекаючи ні розрахунку, ні
десерту. А якщо навіть компоту і пощастить
вціліти якимось чином до завершення обіду, то
мудак спочатку сполоще ним рот, і аж потому
проковтне. Я бачив безумців, які полоскали писок
кефіром, чорною кавою, шампанським — останнє, як
правило, закінчувалося катастрофою.
Мудак має непереборні сентименти до
жуйки. Йому надзвичайно важко виплюнути її, а, тим
більше, викинути. Він гордий своїм умінням
видувати з неї кульки (ті, що не вміють,
втішаються витягуванням з-поміж зубів
довжелезних каліброваних шмарклів). На час їжі,
поцілунку чи офіційної розмови мудак виймає
гумку і кладе її на видне місце, щоб кожен зміг
помилуватися зліпком його досконалих щелеп.
Найделікатніші в подібних випадках скатують
компактну білу кульку, котру чіпляють позад вуха.
Використані, висмоктані до останньої клейкої
субстанції жуйки, наліплюються мудаками на
стільці і стіни, під столи і вікна, попросту
кажучи — всюди.
Мудак ніколи не скористається
серветкою перед тим, як пригубити напій. Тому
святковий стіл завжди прикрашений заслиненими
ним, масними по краях шклянками.
(“Заслинениминим” — запам’ятай!) Мудачки до
того ж щедро наквацьовують посуд незмивними
слідами своєї водо-гасо-ацетононерозчинної
шмінки.
На мудачок взагалі боляче дивитися під
час їжі — вони (очевидно, в силу якогось не
вивченого досі синдрому некоординованості
рухів) постійно стукають себе по зіпсутих і без
того зубах виделками, ложками, горнятками;
снідання з ними — це феєрія звуків, вечеря —
справжній стоматологічний шал.
Мудачка безпосередня, більше того —
вона природна. Приходячи до тебе затемна, вона й
гадки не має, що справа йде до копуляції — куди
там! вона нізащо не опуститься до подібних
вульгарних і прагматичних міркувань! — але в
якийсь момент, несподівано сама для себе, вона
раптом падає навзнак, широко розкидаючи ноги, і
ти маєш змогу насолодитися всіма ароматами її
позавчорамитого тіла.
Після ночі з мудачкою ти стаєш
власником страхітливих потвор: гори
напомаджених бичків, кучерявого, до несподіванки
густоволосого мила (бо врешті-решт на свою біду
ти таки відсилаєш її до ванни) і підозрілих
новоутворень у сміттєвому відрі.
Сліди життєдіяльності цих
нав’язливих створінь отруюють життя повсюдно:
ковбасу вони ріжуть ножем, щойно
вмоченим у мармоляду;
дзюрчать, не закриваючи дверей
(очевидно, вважаючи, що це неабияк тебе збуджує);
після відвідин дантиста переконливо
запрошують тебе оглянути новісіньку пломбу в
глибині роззявленої пащі, а твої спроби обережно
відмовитися, проникливо трактують яко ф а л ь ш;
їхня пікантна манера розмовляти за
обідом переконливо дозволяє прослідкувати всі
стадії перетворення шніцеля на ф а р ш;
сміються вони відверто, щиро і
безтурботно, демонструючи при цьому вміст
ніздрів і засліплюючи блиском золотих коронок,
що цілком безповоротно перетворює твоє
залицяння в ф а р с;
вони здатні захоплюватися кожною
пташиною, кожною хмариною, вони вишукують красу в
малому і поклоняються різним божкам;
між зубами (от нав’язлива тема!) у них
завше застряє шматочок салату або зелена
цибулька, що складає неповторний за колоритом і
фактурою образ: чорне дерево й слонова кість,
віртуозерія кармазинових штрихів і заключний
акцент смарагдової крапки;
їхні використані гігієнічні прокладки
можна зустріти в найнеможливіших місцях,
включаючи високогірні вершини (принаймні, кожен
твій відпочинок на морі отруєний віхтями
брунатної вати, що стирчать з усіх щілин
згвалтованих кабінок для переодягання, де
галасливі мудацькі діти справляють різноманітні
свої потреби);
подібно дітям мудачки дуже елегантно
лускають насіння (при цьому уста їхні
розтуляються з непритаманною оральним виростам
хтивістю);
вони п’ють пиво з хвацькістю
Гаргантюа, Пантагрюеля і Томаса Манна, взятих
разом з братом його Гайнріхом;
з насолодою справжнього філолога
вслухаються у рики й матюки;
плюються густо, як солдати;
і люблять читати, писати, співати,
і знають цитати,
і вміють кохати,
і це справді істинно незаперечно так,
бо вони вірно і віддано, вірно і віддано, безмірно
піддано кохають своїх мудаків.
Мудак, мудак, мудак...
Що там ще?
Мудак — людина принципів, у котрі він
свято вірить і котрих він свято вірить, що
дотримується. Один кретин, з яким я змушений був
жити поруч протягом кількох років і який
перетворив ці роки на пекло товариських
стосунків, прощаючись, за пару хвилин легко
переконав мене, що всі його вчинки підлягають
закону всесвітньої справедливості і рівноваги. I
я зрозумів, наскільки зле і недалекоглядно
трактував його раніше як дрібного негідника і
мстивого нікчему.
Мудак завжди прихильник
чогось-такого-оригінального. Він завзято вишукує
екзотичні, критичні, екстраординарні та
маргінальні прояви буття.
Мудак — страшенний ентузіаст виїздів
на природу. З шашличками, дівчатками, музичкою.
Мудак зазвичай настроєвий, почасти
сентиментальний. Він залюбки згадує дитинство й
юність, як справжній сноб готує коктейлі за
рецептами, вичитаними в Хема, а каву п’є з
періодичністю, підказаною
постейзенштейнівським монтажем французьких
фільмів.
Мудак — природжений турист. Кожен
туристичний автобус напхом напханий мудаками.
Мудаки кохаються в талісманах,
сувенірах і відзнаках, байдуже яких — від
поштівок і брелоків до вірчих грамот і фамільної
зброї. Мудак, який не має браслета або персня,
кульчика чи шворочки, а, може, татуювання, а, може,
значка на лацкані, а, може, анаграми на білизні — такий мудак не
мудак або не зовсім мудак. У кожному разі я взяв
би під сумнів його мудакуватість як неповноцінну
і підозрілу.
Мудак — завжди індивідуальність. Він
вирізняється з натовпу — (він стильний, він має
свою, притаманну лише йому зачіску, манеру
одягтись, він старанно добирає взуття і прикраси)
— очевидно тому натовп складається з мудаків.
Мудак охочий до знань, ба, навіть до
всезнайства. Він прагне Мудрості, Iстини і Правди
(вшистко, очивісцє, з дужих літер). Він хоче своїми
ручками весь світ обійняти. Своєю смердючою
всеохопною любов’ю.
Мудакові завжди замало однієї тільки
батьківської віри — він хоче пізнати всі існуючі
і уявні релігії. Мудак дослідник і екуменіст.
Його зжирає цікавість і сенсорний голод.
Це мудаки влаштували перші виправи на
Схід (і на Захід), це вони придумали слова
“сідхартха”, “катарсис”, “нірвана”. Це вони
завезли помідори, порох, анашу й уклали перший
міфологічний словник.
Вони боролись за декларації
незалежності і прав. Вони захищають рівність і
демократію. Вони проповідують слово боже
повсюдно.
Мудаки створили науку і так званий
“об’єктивний підхід”, згідно з яким чорне і
біле, верх і низ, пречисте й сквернотне, гівно і
вино, воно і воно — є рівноцінними об’єктами
класифікаціїї.
Мудакам притаманне глибоке
метафоричне та езотеричне бачення. Вони і тільки
вони можуть угледіти в землі і воді, печерах і
коморах, камерах і тунелях, у вікнах і вінках,
калошах і шкарпетках — символи піхви, черева,
вагіни, а по-простому кажучи – п(...). Це їм
ввижається у дереві і в пальці, у потязі й смичку,
в стрілі й єдинорозі, в сурмі і в рурі, в ковбасі,
огірку і навіть у кульковій ручці — один великий
і непереможний х(...).
Мудаки вигадали мистецтво і всіляко
підтримують його культ. Вони, мовляв, лиш
передавачі гармонії небесних сфер. Митці, мовляв,
— найкраща, найбеззахисніша частина людства.
Вони так носяться з своїми “оголеними нервами”
і світовою скорботою, що доводять публіку до
шалу, до всирачки. А в публіці шаліють залюбки.
Вони вибороли собі чергове позапільгове право
впиватися, вшиватися, обкурюватися,
обколюватися, любити чужих жінок і власних тещ,
неповнолітніх, перестарілих, парнокопитних,
яйцекладних, сумчастих, перетинчастокрилих, і
навіть право не любити взагалі. Вони не
потрафлять зарубати курки, але не проти вени врізати на сцені —
ось де гранична болючість невимовно жертовної
екзистенції надчутливого мистецького серця!
Однак я захопився.
Мудак іще, здається, совісливий,
церемонний (або безцеремонно-безсовісний) і, як і
кожна людина, грішний та слабкий.
I нарешті:
Мудак, як правило, — хороший товариш.
Тому мудаки гуртуються. Мудак ніколи не може бути
сам. Його бажання спілкуватися пересилює всі
інші бажання та інстинкти, навіть інстинкт
самоподвоєння. Табуни мудаків-тубільців
надзвичайно стабільні, мають власні табу і
займають більш-менш визначені ареали. А отже
проблема винищення мудаків не є вже такою
складною. Власне кажучи, вона є есхатологічною
проблемою, адже мудаки — практично всі”. |
|
| |
|