| |
Юрий ИЗДРИК |
Оправдания жанром |
|
Юрiй IЗДРИК
ВИПРАВДАННЯ
ЖАНРОМ
Критика, як відомо, існує зокрема для
того, щоб аналізуючи художню творчість, в той же
час певним чином класифікувати її, заносити до
вже існуючих реєстрів, або — у випадку
народження невідомого явища — укладати нові. Це
полегшує працю майбутнім історикам мистецтва і
дозволяє їм досліджувану ними історію укласти в
прості й доступні схеми, котрі, щоправда, з
реальністю мають небагато спільного. Очевидно
завдяки критикам і з’явилися такі поняття, як
жанр, стиль, напрям, манера тощо. Однак сьогодні,
коли в мистецькій і довколамистецькій сфері
зайнято набагато більше людей, аніж будь-коли в
історії людства, ці поняття отримали ще й інше
призначення.
Перш за все це стосується масової
культури, де ознака жанру є своєрідним клеймом,
за яким споживач може легко зорієнтуватися в
особливостях пропонованої продукції. Вже без
допомоги критики продуцент сам визначає своє
кредо: я працюю в певному жанрі. Жіночий роман,
саєнс фікшн або фентезі, детектив чи історичні
пригоди — все це має свою поличку в книгарні, так
само, як трилер, еротика чи комедія — у відеотеці.
В музичних крамницях знайдемо чіткий поділ на
класику, джаз, рок і поп, де кожен відділ має свої
підвідділи, а підвідділи свої підрозділи і так
майже до повної недискретності. Суспільство
споживання вимагає зручності, а це, погодьмося,
доволі зручно — не переобтяжувати себе зайвими пошуками в морі
інформації. Щоправда, критика теж не дрімає,
продовжуючи навішувати ярлики, але це, як правило
виглядає доволі курйозно:
в хард-рокові, скажімо, — який для
любителя академічної музики звучить майже
повністю одноманітно, — існує стільки течій і
стилів, що в них можуть розібратися далеко не всі
втаємничені; людина, котра вперше натрапила на
програму електронної музики в Mtv, взагалі не може
зрозуміти, чому ведучий оголошує різних
виконавців, коли звучання практично не
змінюється. Заглиблення в структурні тонкощі
жанру може тривати безконечно.
Конан Дойл із своїм Шерлоком Голмсом і
не підозрював, що через сотню років детективи
будуть штампуватися, як заклепки, і що величезна
армія любителів детективів із неймовірною
швидкістю і в неймовірних кількостях
споживатиме ці серійні вироби, невимовно подібні
один до одного. Зрозуміло, й детектив може
виявитися шедевром — прикладів цьому теж доволі,
— однак шедевр ніколи не вкладається в
прокрустове ложе жанру. Адже насправді існує
єдиний поділ — на дійсно добрі речі і халтуру.
Зате прикриваючись ярликом жанру, мов фіговим
листком, можна творити явний несмак і бридню.
Який-небудь цілком інтелігентний Гарік
Крічевський може виконувати відверто
ресторанно-блатняцький репертуар, нічтоже
сумняшеся мотивуючи це інтересом до т.зв.
“городського романсу”. А назагал психічно
здоровий режисер зніматиме фільм про
мерців-канібалів просто тому, що працює в стилі
“горрор”. А Стівен Кінг після кількох непоганих
романів цинічно клепатиме щиру графоманію, бо ж
він уже міцно зайняв свою літературну нішу під
назвою “містика”.
Однак найцікавіше, що всі ці штучні
стилево-жанрові кордони призводять до
самоізолювання людей від духовних і культурних
цінностей, сама форма яких видається їм
незвичною і тому відлякує. Людина, вихована на
мелодрамі, вже не сприймає історій, у яких немає
обв’язкових атрибутів на кшталт кохання, зради,
підкинутих або покинутих дітей, амнезії,
викраденої спадщини і т.д. Любитель трешу ніколи
не слухатиме реп і не змінить своєї футболки з
черепом на куртку
з капюшоном. Ніхто вже не читає книг, де мелодрама
й детектив, містика й історія становлять
органічну єдність. З великого пирога
загальнолюдської культури кожен витягує лише те,
що йому смакує — хто ягідку, хто горішок, хто
макову начинку.
Але який з цього мав би бути висновок?
За якими критеріями можна оцінити це все? З
позицій просвітництва, культуртреггерства,
месіанства, соціології, футурології? З точки зору
стурбованого обивателя, чиновника міністерства
культури чи, може, деміурга-розенкрейцера? Та
навіть, якщо вжити найпростіші оцінки на кшталт
“добре” або “погано”, то чи не означатиме це, що
я теж потрапив у пастку обмежень, якщо не
жанрових то бодай понятійних?
|
|
| |
|